Він запросив мене в кав’ярню,
І вже замовив пахку каву,
Уста вишневі доторкнулись,
Чом зразу гіркоту відчули.
Та все ж відмовитись не сміла,
Від твого погляду я мліла,
Немов під сонцем роса рання,
Образа зникла, сподівання,
Думки найкращі вечорові,
З тобою в ліжку смак любові,
Чи насміхаєшся і рану,
Відчую... в нічному тумані?
Світанок пестив піднебесся,
Палахкотіло моє серце,
Як квітка мріяла кохати,
І душі щирість розпізнати.
Похмурий ранок, терпка кава,
На жаль, враз посмішка лукава,
Забудь інтрижку вечорову,
Тобі вже час іти додому.
Та стежка з каменю, в колючках,
Душевний біль, сльози на очах,
Навіщо голову морочив,
Тож присягався серед ночі….
Що я найкраща в цілім світі,
Як зіронька в місячнім світлі.
Жаль доля нас не поєднала,
Як вранішня холодна кава.
***
Чому думки все ж досить п’яні,
Не йдіть дівчата у кав’ярні,
Бо там загубите ви вроду,
Тож краще пити чисту воду…
Та й знайте з ким піти до нічки,
Не взнавши броду, серед річки.
23.05.2025 р
Чудовий зворушливий вірш п. Ніно! 
