Довіра – як нерви тонкі, мов струна,
Рвуться від болю, не знає вона
Швидких відновлень. І там, де розрив,
Лиш шрамом зітхає мовчазний порив.
Вона – не дарунок, не гра, не обман,
Не ліки для ран, але привід для ран.
Зростає поволі у серці землі,
У тиші любові, у вірності млі.
Та варто один раз торкнутись брехні –
І нерв цей розірветься враз, у вогні.
Не виросте інший на попелі слів –
Довіра – єдина з нервових жив.
Тож бережи, як зіниці в очах,
Довіру – цю ніжну в тонесеньких снах.
Бо втратити легко, мов спогад за мить,
А відновити – не можливо, довіра вже спить...
