Я довго думала й шукала,
Як те сказати, що в мені,
І так, що аж повітря мало,
Такий шалений тиск в душі.
Як уночі не розмовляти
Чи розмовляючи мовчать,
Долоні, руки - не торкать,
А в них пірнати, забувать,
Любити, жити і літать.
Як щось не бачити і знати,
Як бути там, де ти не є,
Як жити так, як не бажати
І йти до мрії про своє.
Як все закреслити й звернути
У невідоме і нове,
Туди, де можна щось збагнути,
Й куди душа тебе веде.
Я ще не знаю і не бачу,
Лиш відчуваю тиху гру
Оркестру, музикантів, вдачу
Свою, твою, на двох одну.
Ведмедик й сонце...
більш нічого, переді мною й уві сні,
І тихий погляд у віконце -
В будинок щастя на землі.
