Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ніна Незламна: В передчутті біди ( проза) - ВІРШ

logo
Ніна Незламна: В передчутті біди ( проза) - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 11
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

В передчутті біди ( проза)

    Зимова ніч… повільно  підкрадалася, намагалася втихомирити вечір, який дозволив розгулятися  хурделиці. Вона ніби домовилася з вітром. Прийшла, розкидала по небу де-не-де мерехтливі зірки, принаймні хоч так  хотіла показати свою умілість чародійства. Бо  у край неба  скупчилися  снігові хмари, ще змогли  б  добре засніжити землю. Хоча  мерехтіння зірок не дуже яскраве, все ж повсюди  іскристий сніг, його блиск змінювався, переливався кольорами веселки.Не встояв вітер, піддався цій спокусі, приліг у полі. 
   Після хурделиці…   земля, будинки, усі споруди, дерева й кущі  під білосніжним  простирадлом. То все неначе в зимовій казці. Її мабуть, більше помічають ті люди, де мешкають  ближче до заходу сонця, якщо в них така погода. Де спокійніше, не літають ворожі  літаки, не чути вибухів і зовсім рідко чути звуки повітряної тривоги. Україна ж  за розміром велика. Ближче до сходу, до кордону з росією, під нищівними ударами російських військ,  потерпають міста і села.Чи й хто побачить зимову казку, коли в небі літаки й гелікоптери. Від війни люди ховаються в руїнах, погрібах,землянках.
      Жорстока війна порушила спокій усіх людей країни. У різні епохи людство сприймало це лиходійство з тривогою, відчаєм, переживанням. Багато матерів і жінок втратило чоловіків, синів і доньок. Біль і туга охоплювали при кожній звістці,  когось знову привезли з поля бою, вже плач, сльози, зневіра, страждання, прощання.
    В морозну ніч  без потреби чи  хто  й  вийде надвір, хіба той,  в кого немає газового опалення. Щоби розтопити грубку, чи  в неї підкинути дровець, якщо завчасно не приготував, мусить  піти за ними. 
   Через кватирку, в кімнату  час від часу віяв легкий  вітрець,  помітно відхиляв шовкову  бірюзову фіранку.  Валентина вже декілька раз звертала на неї увагу -  Втихомирилася хурделиця, вже й прохолодно, треба зачинити. Але ж важко піднятися, болять ноги.
  Вона щовечора їх натирала настойками лікувальних трав й закутувала в шерстяні  шарфи, подумки говорила до себе -Треба триматися. Он син повернеться з війни, Бог дасть з перемогою. Онуки підростають,  пожити б  іще трохи, дочекатися, щоб їх побачити дорослими.
   Біля ікони Всевишнього та Божої Матері, закінчила читати молитви. З смутком у очах,  в телефоні прочитала новини « Блискавиці». 
-О, Боже коли ж нарешті буде спокій? Болить душа, жура, печаль. Всевишній  допоможи  вгамувати  ворожого сусіда. О, скільки  ж смертей,   скільки завдає болю ця орда й коли воно все це закінчиться?!
 І знову в полоні думок.
     Її невеличке рідне село  розташоване на пагорбі. А нижче, за  сосновим бором, тече непримітна вузенька річка. Дуже давно, іще прадіди, біля неї  викопали  водойму. Вже пізніше, із під землі забило молоде джерело,  люди розширили ділянку, так і утворилося озерце. Інколи у воду запускали невелику кількість мальків карася, карпа,товстолоба. Ото дітям  радості було! Влітку,  пробувши цілий день під  пекучим сонцем, засмаглі  поверталися з уловом. Особливо часто вона згадує, як Олег прийшов з рибалки, вперше приніс, доволі  немаленьких,  три карася,
 -Мамо, мамо! Подивися, це я сам їх упіймав! З одного юшку звариш. А  два посмажиш, на два дні нам  буде що їсти, ти ж знаєш, я люблю смажену рибу.
 Ті сяючі очі, усмішка, хіба ж можливо забути  його щасливу мить. Ні, напевно ніколи. Відразу й пригадала весілля сина. Під час танцю з ним, у  очах помітні сонячні зайчики, тепло і ніжність. Молодець сину - думала в той час -Будеш гарним чоловіком, жаль батько дуже рано пішов у інший світ. Але ж я тебе спромоглася виховати справжнім чоловіком.
   В  хаті, вона мешкає одна, а будинок сина на околиці села. Ближче до широкої дороги й бору. Онук уже сам прибігає до неї, інколи приносить пиріжків з яблуками, капустою. Вона  знала, якщо є пиріжки, то син поїхав у поїздку. Він працював  машиністом тепловоза, а інколи когось доводилося підмінити, керував електровозом. Трохи журилася за сина, важку вибрав професію та втішала думка про невістку - Молодець Світланка, дбайлива дружина. І вкотре просльозиться - Дав би Бог, щоб усе було добре, зарплата непогана, якби ж усе мирно. 
   Події дві тисячі чотирнадцятого року не порушили спокій родини. Але в дві тисячі двадцять другому році, все змінилося. Саме двадцять четвертого лютого мали  відсвяткувати рік онучці Маринці, аж тут  ця страшна звістка про війну, порушила всі плани.
    Олегу не довго довелося чекати повістку, щоби з’явитися  у Військкомат.  Адже,  проходив строкову  службу в частині, яка входила до складу Повітряних сил Збройних сил України. Мав звання офіцера, не вагаючись пішов захищати рідну землю.
  Валентина,  перехрестилася до ікон і ледве переставляючи ноги, підійшла до вікна. Закрила кватирку, задивилася у вікно- О уже й ніч, ще й  навіть трохи зірок. Хто знає, це на краще, чи  гірше, мабуть морозець зміцнішає. А на передовій, як східніше, то напевно й мороз сильніший. О, ця війна, вже скільки вояків полягло на  полі бою. 
 За мить, від душевних прихованих емоцій, її  обличчя, аж зблідло.- О,зимонько - зимонько і ти холодна, і думки зимні. Вже ніч і пора відпочивати.
  Жінка  знову взяла в руки телефон. У Вайбері невістка побажала  доброї ночі. Значить усе нормально, заспокоїла себе, але ж сьогодні знову син не дзвонив. Чому так неспокійно на душі?
   Вона уже в ліжку… а думкам немає кінця й краю.- О, Боже, допоможи нашим синам, відведи біди. Придай їм сили й мужності.
  Нарешті  їй вдалося задрімати.  Вже бачить себе уві сні, в чорній хустині, в пологовому відділенні лікарні. На кушетці  вряд лежать  новонароджені діти, чомусь  у  оченятах кров, але всміхаються і  до неї тягнуть рученята.
 За мить зірвалася, вже молилася сидячи в ліжку,
 -О Господи, це, що за сон такий і що за діти? Але ж коли сняться  діти це на диво, це  на клопіт. Дай Боже щоб були гарні клопоти, може Олег приїде на пару днів, відколи  ж говорив, що обіцяли  відпустити. Господи, прошу тебе, допоможи моєму синові, я ж його уже майже рік не бачила.
   На годиннику  північ, настигла думка  - Якби це заснути?
 Подивилася у вікна… помітила, в сусідів світилося - Цікаво, чомусь  і Павлові  з Любою не спиться?  Та їм мабуть  спокійніше на душі, адже син   у Києві, все ж  в теробороні міста, не на передовій. Але ж там теж неспокійно. Боже відведи від нас біди.  
 Із термоса, в склянку налила  заспокійливого чаю, випила. І  знову в думках звернулася до Господа, 
 -Боже, зглянься на  нас! Допоможи воїнам захистити Україну, звільни  із неволі, допоможи пережити страхи війни. Не пошкодуй кращої долі!
   Чомусь трепітно билося серце, вже не лягла на подушку, а напівсидячи задрімала.
Знову сновидіння - кімната, вона в сутінках, ніби й недалеко до вікна та попереду бездоріжжя. Калюжі з каламутною водою, глибокі вибоїни,  навіть чомусь порахувала, їх було три. Вже здалеку  чує  звуки дзвонів. То тихо, то так гучно, що вже й ладна  руками закрити вуха.  Несподівано проснулася, руками трималася за голову. Ой, що ж це коїться? Чому  така задовга ніч,  чому жахливі сни? Раніше, хоч відколи пішов на війну і хвилювалася, але ж  ночі були спокійніші й не бачила  подібних снів. 
- Ой, здають мої нерви… здають.
Щоби  відкинути думки про сон, в халаті, присіла біля вікна.  Тримала у руках альбом, перегортала сторінки. На них  знімки сина, від року й до  шкільного віку, світленьке, безтурботне  личко, усмішка зігріли її серце. Полегшено перевела подих.  Перед очима уже весільні фотографії. По них провела  рукою  – Сонце моє, синочку,  я молюся за тебе щодня й щоночі. Хай ворожа куля не торкнеться твого тіла, а душа витримає усі перешкоди. Ти сильний, мужній, відважний, маєш вижити, повернутися додому.  Рідненький, ми ж молимося, чекаємо на тебе.
  Поневолі кліпала очима, кілька сльозин стекло по щоках. – Ой, що ж це я, знову  розкисла. Я ж сину обіцяла триматися, не  плакати.
І  поклавши альбом на стіл, не знімаючи халат, прилягла на ліжко. Нарешті міцно заснула. Але  ніч уже сховала зорі. Наступав ранок…
 Валентина проснулась  від  чийогось тупотіння, підійшла до вікна, біля дверей веранди стояв  сусід, гукнув її.
  -Валю, Валю це я, ти ще спиш?
Вона, уже відчинивши двері, стояла перед ним, сказала протяжно,
  -Доброго ранку! Ти сьогодні так рано…
-Та оце прийшов, бачиш снігу підсипало, думаю в себе розчистив під хатою та й біля твоєї ж теж треба відкинути.
Біля стінки сараю, вона помітила мітлу, запитала,
-Що, аж замітати будеш?
-А що, обійстя невелике та й снігу небагато, можна й підмести.
-От, добра в тебе душа.Чуєш Павле, там часом не магнітні бурі? Я цієї ночі майже не спала, оце знесилена, аж під ранок спромоглася заснути.  
 -Та будь вони неладні, ті магнітні бурі, я теж не виспався.
- А, як Люба? 
-Та вона ж без ліків зовсім не спить. Трави й пігулки на неї трохи діють, а я, старий довбур  їм не піддаюся.То я підмету?
  -Дякую Павле, дякую! Воно може й  Русланчик прийде, але ж  коли  та дитина проснеться, коли це буде. Зранку  з невісткою  ще не говорила. Як там вони, десь  то теж хвилюється. Уже три дні, як  від Олега жодного дзвінка.
- Та ти тримайся. Їм там зараз важко, буде можливість зателефонує.
    Зимовий день короткий… два рази  Валентина спілкувалася з невісткою по телефону. Кожного разу перше  запитання, чи дзвонив  Олег. У відповідь чула, як крізь сльози, тихим голосом та відповідала, що не дзвонив.
   Так важко вгамувати хвилювання… що й руки ні до чого не лежать, щоб чимось зайнятися. Сидячи за столом, з телефоном у руці, часто поглядала  до вікна. 
 Лягали сутінки…. в сусіда загавкала собака. З цікавістю відхилила фіранку, здивувалася.  Світлана з онучкою  на руках і онук стояли поруч з Павлом, про щось говорили. 
 -Ти ба, чого це  було не вдень прийти? А може вирішили зі мною переночувати? Тільки подумала, як  позаду них побачила  двох чоловіків. -Диви, може  комусь повістки розносять?
  Вона  взулася в чобітки, хотіла одягнути курточку та  враз відчинилися двері, усі зайшли в кімнату. Світлана, стояла біля дверей, позаду чоловіків, ніби ховалася. Біля неї  стояв розчервонілий  Павло.
 -Валентино Михайлівно присядьте будь ласка -  стурбовано звернувся до неї  старший за віком чоловік. Представився  хто він.
 Вона не дала  йому договорити, ледь стримуючи хвилювання, здвигнула плечима,
-Так мій син на війні, він у мене один, більше тут ніхто не проживає. Ви ж  з Військкомату?
Відразу заговорив другий чоловік,
-Ваш син герой. Захищаючи нашу рідну землю від ворога, загинув у важкому бою. Ми завтра самі організуємо поховання. Дякуємо вам за виховання сина. Батьківщина завжди пам’ятатиме наших героїв.
Обличчя Валентини враз побіліло. 
Світлана, вирячивши заплакані очі, кинулася до свекрухи,
 -Мамо, мамо тримайтеся.  
Обійнявши свекруху, удвох розридались.
 Тим часом  Павло забрав Маринку до себе додому. А онук притулившись до матері, злякано дивився, ніби не розуміючи чого всі плачуть, тулився до неї.
 Від плачу, здавалося здригалися стіни. Чоловіки, намагалися   заспокоїти жінок. 
 За кілька хвилин, співчуваючи, покидали кімнату, перед цим, ще раз нагадали,- Поховання завтра.
 На порозі знову з’явився сусід,
-Ось я приніс валер’янку. Світланко, матері дай та й собі накрапай. Дозволь  і  Руслана до себе заберу, не хвилюйся діти будуть доглянуті. Я з  хлопчиком поспілкуюся, все  поясню. А ти матір підтримай, може ще якісь ліки для підтримки серця треба, вона їх в аптечці, в серванті тримає. 
Це чоловіки з області приїхали. Кажуть з нашої громади троє загиблих. Валентина до нього тихим хриплим голосом,
-От того мені наснилася дорога з трьома вибоїнами і діти.
Й відразу ж  крик відчаю,
- О  Боже! Боже чого ж ти їх не захистив? Я ж тебе так просила!
 Цей крик, здавалося почув увесь світ… її обличчя було мокре од сліз.
 А за вікном, несподівано зірвався вітер  й з неба  посипав дрібний сніг.

                                                                                  09.12.2023р.

ID:  1000528
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 09.12.2023 20:48:56
© дата внесення змiн: 09.12.2023 21:27:22
автор: Ніна Незламна

Мені подобається 11 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали: Н-А-Д-І-Я, Lana P., Світлая (Світлана Пирогова), Катерина Собова, Маг Грінчук, Наталі Косенко - Пурик, Grace, liza Bird
Прочитаний усіма відвідувачами (123)
В тому числі авторами сайту (17) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

Сокол, 13.12.2023 - 18:40
Дуже сумно. Виражаю співчуття.
Наші всі президенти обезкровили Україну, надали легку можливість москалям напасти на нас війною. Великою ціною ми переможемо. 17 16 friends hi
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую give_rose
 
Lana P., 11.12.2023 - 20:16
прочитала на одному диханні...
сумні реалії сьогодення...
Дякую icon_flower 16
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Ланочко! give_rose
 
Галина Лябук, 11.12.2023 - 12:49
Це тільки одна трагічна історія із тисячі таких же. Триклята війна забирає молодих, кращих із кращих синів і дочок. Ці рани материнські не залікувати, а від болю цього відходять згодом і батьки...
Твір про нашу реальність, в якій біль, страждання, сльози і втрата, яку не повернути і не замінити... 17 17 17 cry
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Галинко give_rose
 
Маг Грінчук, 10.12.2023 - 16:06
Не мало змін помітно в світі долю викликає... 17 16 give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую,шановний 23
 
Катерина Собова, 10.12.2023 - 15:05
17 17 17 Я плачу. В моєму рідному селі завтра теж ховатимуть воїна. Здається, що ця війна не закінчиться ніколи...
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую п. Катеринко 23
 
Дуже щемний твір про наболівше. Дякую. Від такої реальності болять серця. 16 12 give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую п. Наталю 23
 
Н-А-Д-І-Я, 10.12.2023 - 11:23
17 17 frown cry Сильний твір про наше сьогодення.До сих пір не віриться, що це діється у нашій кораїні. Дякую, пані Ніно, за правдивий твір! good 9 tender hi
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую 23
 
17 17 Такі оповідання рвуть серце. На жаль, це не одинокі випадки під час жахливої війни. cry
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую 23
 
Микола Холодов, 10.12.2023 - 00:00
12 16 17 17 17 Гарний Ваш твір про нашу жахливу сучасність. До сліз щемно. Дякую. give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую 23
 
Grace, 09.12.2023 - 22:07
Жорстока війна руйнує все на своєму шляху.  Позбавляє людей життя. Щиро співчувала Валентині. Добре, що вона залишилася не одна. В неї підростають онуки, які будуть любляти і піклуватися про свою бабусю. Ця драматична історія життя розчулить кожного. 17 cry
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую пані Грейсі 23
 
Ганна Верес, 09.12.2023 - 21:49
Плачу, Ніночко. Дякую за талант. 16 17 17 17 give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую п. Ганно. 23
Співчуття матерям.... 17
 
Чайківчанка, 09.12.2023 - 21:44
hi give_rose 16 17 cry
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую п. Маріє! 23
 
liza Bird, 09.12.2023 - 21:26
Як же щемно...Плачу...Тяжко нашим матерям...Дякую п.Ніно... 17 17 17
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро Вам вдячна п. Лізо!Уклін і подяка матерям,що виховали сміливих і відважних захисників.Слава ЗСУ! Все буде Україна! give_rose
 
Leskiv, 09.12.2023 - 20:56
Сильно написано, засмучує до сліз. 17
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую. 23
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
Синонім до слова:  Бабине літо
Маргіз: - Осіннє танго
Синонім до слова:  Вірний
Маргіз: - Вірний - однолюб
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Маргіз: - осяйна
Знайти несловникові синоніми до слова:  Вичитка
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мобілізація
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Рахманий
Mattias Genri: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Mattias Genri: - sliczna...
Синонім до слова:  видих
Наталя Хаммоуда: - Відди́х, зди́х.
Синонім до слова:  Вірний
Eyfiya: - Непохитний
Синонім до слова:  Вірний
levile: - Незрадливий Вірний
Знайти несловникові синоніми до слова:  Верлібр
Андрій Ключ: - Танцпро – танцююча проза
Синонім до слова:  Церата
Олекса Терен: - Обрус.
Знайти несловникові синоніми до слова:  видих
Enol: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Микола Холодов: - Кльова, Класна, Красна.
Синонім до слова:  Церата
Neteka: - Вощонка
Синонім до слова:  Церата
dashavsky: - Клейонка.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Церата
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Neteka: - Писана
Синонім до слова:  Прибулець
dashavsky: - Пришилепинець.
Синонім до слова:  Прибулець
Зелений Гай: - Каже мій син так "іншопришеленець"
Синонім до слова:  Яйцеклітина
Chara Vinna: - Вередлива пані :apple:
Синонім до слова:  Вірний
Neteka: - Незрадний
x
Нові твори
Ти - VI
Обрати твори за період: