Ніжний дотик нетлінного неба,
І знову бринять у серці пісні,
Воно завжди над нами, коли є потреба,
Заповнити душі квартали пусті.
Ті знелюднені, зруйновані, розбиті,
Засипані уламками болю й страждань,
Та із небом знову в надію сповиті,
Яка у кожнім куточку відшліфує ще грань.
