А я у тебе виросла, бабусю,
І не забулося нічого, рідна!
Пташам малим до тебе притулюся:
Жили ошатно, чисто, хоч і бідно,
Смакую з хлібом молоко козине,
У насолоді припадаю банки.
А поряд Мурчик аж ковтає слину,
Його «Мур-няв» – знайомі ноти ранку.
З рудим іде сніданок з апетитом,
Ти докоряєш: «З банки? Щоб прокисло?!»
А усміх каже інше: «Пийте, діти!»
Це найсвітліший спогад про дитинство.
І ось вже ситі на подвір’ї друзі,
Обійми-муркотіння ті: «Не сердься!»
Спасибі, що доглянула, бабусю,
Твоя любов живе зі мною в серці.
/Дякую за чудову картину художниці Анастасії Чудаковій./
Нагадали дитинство, Марино! Спасибі! 
