Я знову без тебе сумую:
Немовби навколо зима,
А я одинока, мов туя,
В якої сусідів нема.
Що з того, що взимку зелена,
Що гарна собою й струнка,
Та серцю самотньо без клена,
Що мерзне побіля струмка.
Я б клена швиденько зігріла,
Простояла б з ним до весни,
Проте би й на мить не стерпіла
Його залицянь до сосни.
