Я народилася, коли ти помирав.
І я кусала губи, а ти плакав...
Я вірила, що ти мене кохав.
Я вірила.... Я вірила у знаки.
Останній сон торкається повік..
Я хочу лампочку розбити до підлоги...
Щоб ти ховаючись від мене - не утік,
Щоб ти боявся збитися з дороги.
Мій перший крок - це твій останній подих.
Я не хотіла думати про біль...
Твоє життя... Яке воно на дотик,
Коли печуть всі спогади про мрії?
Ти помирав, коли я народилась...
Спинивши мить холодного мовчання..
Я на колінах стомлено молилась,
А ти вбивав в мені своє кохання..
Філософська лірика. Мужньо і життєво правдиво.Шкода, що рідко трапляються такі, що не зраджують...Напевно ми занадто нерозбірливі. Чекаймо нового розчарування!
Svetok відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Майбутнє непередбачуване. І не можна звинувачувати когось в тому, що почуття минули.
Хоча це важко зрозуміти і пробачити.
