Життя катує душу.
Мороз по шкірі, холодно́.
Та жити я ще мушу.
І буду скільки ще дано.
Немов розбили серце.
Як склянку,- на дрібні шматки.
І пролилось озерце,
На всі написані книжки.
Та скільки ті шматки не клей,
Зостануться товсті сліди.
Де б взяти ще, скажіть, ідей,
Щоб клей тримався назавжди?
17.09.2020 рік
