Не обрані. Покарані. Наш крах -
Душа під шаром надтонкої шкіри.
Тому щасливі ми хіба що в снах,
Для нас там грають фантастичні ліри.
Зустріли ніч самітниця й монах...
Сонети - дві симфонії зневіри.
Приречене мовчання на вустах,
Цілодобовий морок у квартирі.
Цей світ - хижак, безжальний чорний крук.
Сприймається від нього кожний звук,
Як лайка примітивного базару.
Усі про щось безлике гомонять.
Буденність прозаїчна - благодать.
Римовані світанки - Божа кара...
