Блукає тінь – невидима ця пані,
Оця любов є боса – без взуття.
Нема того, хто наносив їй рани,
Пішов у Світ небес без каяття.
Вона ж не хоче бути вже в омані,
Віддати слів-чуття у небуття.
Незручно жити їй в такому стані,
Ятрить лиш пам`ять, губить все життя.
Закритий шлях для привида в майбутнє,
Коханню дуже боляче і скрутно,
Тому, що не знаходить співчуття.
Та все ж відлуння долітає чутне,
З полону-прірви вилетить могутнє,
Любові світле сяйво – відкриття.
05.01.2026
Історія створення - цей Сонет я написала під час відключення світла вранці.
