Поміж гір високих , де трави у росі
там берізка красуня одна росла .
В неї золота коса, очі голубі
Закохала в себе білого орла.
Берізка ніжна, молода і красива
Світиться від щастя, як навесні цвіт.
Замріяна боса у росі щаслива,
А орел вабить до зірок у політ.
О біла березо !, О біла берізко!
Бачу твій образ, як на гобелені.
Лечу наче лебідь до тебе лебідко,
Ти дивися на клена очі зелені.
О біла берізко !,О біла березо!
Розпинають гнуть додолу вітри.
Зима метелиця наче гостре лезо,
Зриває з віт листя , в'януть квітки.
О біла березо!, O біла берізко!
Я дивлюсь на твою красу ніжний стан.
Коли впадуть сніги, на дорогах слизько,
Прожену над тобою сивий туман.
О біла березо, О біла берізко!
В тебе пишні коси листя на вітті.
Якщо не любиш орла, не зітхай гірко -
Усміхнись клену у майовім цвіті .
Орле, ти літаєш високо за хмари,
В тебе закохані стільки білих птиць.
Пробач, ти мені не люб і не до пари,
Шукай чорних ворон по між красунь птиць.
А там, де смерековий ліс біля річки,
Поміж модрин кучерявий клен росте.
Він чекає мене до темної нічки,
В нього одного лиш серце золоте.
Знаю ,що мене одну любить, кохає,
Нахиляє небо блакить голубу.
Ніжну пісню про любов мені співає,-
Стріну із ним весну - осінь золоту.
