Олечка розплющила очі і знову заплющила - надто солодким був ранковий сон. Але у теплому вареві дрімати раптом дзвінко плюснула хвостом маленька рибка-думка: сьогодні Різдво! А отже...
Роксі - крихітний і нахабний той-тер'єр - почав верещати і плутатись у своїх тоненьких ніжках, коли помчав щодуху за Олечкою сходами на перший поверх у вітальню. Там стояла ялинка! А під нею - безліч коробок і пакунків! Усе для Олечки!
Віктор Іванович уже, либонь, поїхав своєю службовою машиною на свою поважну, як і він сам, роботу - строгий, одягнутий у дорогий костюм, що був гарно припасований до огрядного черевця. Віктор Іванович... Віктусик... Її Віктусик)
Ну й байка, що він лише на кілька років молодший від Олечкіного батька. До бані, що десь там у Лондоні зараз живе його дружина і двійко дорослих дочок... Байка! Про це Оленьці не хотілося думати - а хотілося думати лише про чудові подарунки, які он лежать під ялинкою так близько й солодко!
Роксі верещав, бо лякався кожної коробки, яку Оленька діставала з-під ялинки і з тріском розривала на ній кольорові пакування.
Останній айфон із діамантовими вставками!
Дуже милий дамський нетбук рожевого кольору! У продовгуватій коробці еротичний мереживний пеньюар із тоненькими шовковими шнурівочками... Костюмчик медсестри - ой, Віктусику, Оленька натяк зрозуміла, мій череватий пупсику!
Парфуми!
Елегантні туфлі на підборах від Гуччі...
Чи могла Оленька - донька своїх непутящих батьків - колись і мріяти про таке?
Якби не щасливий випадок - знайомство, в потім ехм дуже близьке знайомство з Віктором Івановичем... Оленькіні хаотичні і розцяцьковані думки перервав звук гарчання Роксі. Роксі нападав на новесеньку червону шапку Санта-Клауса, яка також лежала серед купи подарунків. Оленька вихопила шапку із дрібненьких зубчиків той-тер'єра і лупнула дурнуватого недопса нею по куцій дупі з тонесеньким вертлявим хвостом.
Із шапки випав якийсь папірець, схожий на квитанцію... На ній, написаний до біса знайомим почерком, темнів надпис: 38кеНДі.
Якась незрозуміла темна тривога раптом стиснула легкокриле сердечко Оленьки.
Сірий шмат казенного паперу із дурнуватими буквами... Серце спіткнулися і затарахкотіло.
Оленька пхнула ногою верескливого Роксі і пішла до бару.
Дуже хотілося випити.
Лампочка денного світла попри назву світла давала мало. А прострочити ще надцять дебільних новорічних шапок - то, мля, не прокурору глазкі строїти, засуджена номер 8, старайся! Не підставляй бригаду, дівонько! Бо зроблять тобі, кицюню, темний час доби на всі свята.
Керуюча швейним цехом Наталя Дмитрівна - дебела наглядачка жіночої колонії - стояла над Оленькою і тицяла грубим наманікюреним пальцем у кривий шов.
-Номер вісім, ти чьо, знущатися вирішила з мене тут чишо? Давай! Ще десяток!
І засуджена номер 8 терпляче брала нову заготовку червоної шапки Санта-Клауса. За крихітним загартованим вікном давно була ніч, а Оленькіні тонкі пальці тремтіли від холоду - швейний цех не обігрівався.
-Дмитрівна, а куди ці шапки потім?-пискнула тоненько сама не розуміючи нащо - так було тоскно
-Ти що, манюня зовсім, номер 8? - Куди-куди, в мережу супермаркетів)) - зареготала Дмитрівна
А потім кинула їй сіру квитанцію, яку зазвичай заповнювала сама - Пиши, бо в мене пальці задубли, холод собачий тут!
Номер бригади, свій номер, керуюча Наталія Діденко... Та скорочуй - спати хочу, та й тобі на нари пора - не виписуй там романів...
Тремтячою рукою засуджена номер 8 надряпала на папірці 38кеНДі і запхала папірець в останню шапку з партії в сто штук.
Щось мерехтливе, осяйне і ароматне ворохнулось у пам'яті... Ялинка... Той-тер'єр...
Ні, не згадувати! Не згадувати!
А то знову пробереться вночі у камеру синій і вайлуватий Віктор Іванович, із закривавленої очниці якого стирчить гострий каблук елегантного мешта від Гуччі.
Найбільше Оленьці, засудженій номер 8 до 25 років ув'язнення за вбивство, хотілося випити .
*текст - завдання літературного марафону на задану тему
За вбивство санкція статті передбачає від 7 до 15. Це за звичайне. Якщо з особливою жорстокістю, як то спочатку вбити, а потім Гуччі в око (бо в зворотному порядку ніяк не вийде - з високою долею ймовірності, в разі недотримання вказаної мною послідовності, в неї би цей Гуччі в іншому місці опинився б) - від 10 до 15, або пожиттєве. Тому, 25 за Гуччі в оці - це трішки фантастика А загалом - цікава історія і повчальна...в першу чергу для Вікторів Івановичів. До Оленьки ж співчуття чомусь не народжується, навіть в такого емпата, як я
О, дякую
Не сподівалася на позитивні коментарі - загалом, це все фантастика)) просто була задана тема - 38кеНДі, без пояснень і уточнень
Оце єдине, що набуло хоч якоїсь розповідної форми.
Хоч, згідна, залізла тут у зовсім не завдані для себе дебрі
А загалом - цікава історія і повчальна...в першу чергу для Вікторів Івановичів. До Оленьки ж співчуття чомусь не народжується, навіть в такого емпата, як я 
