твій погляд, як метелик, ледь торкнувся моєї руки,
і я відчула, як крило ледь-ледь зачепило шкіру,
залишивши невидимий слід з найтоншого пилку,
але досі його пам'ятаю, хоча минуло так багато років,
світ, як у калейдоскопі, склався химерно і яскраво,
зсунув дзеркальні грані, створивши унікальний візерунок,
який не повториться більше, як минула мить.
І що такого в тому, що я старша, ніж була тоді,
якщо мої очі того ж кольору, ім'я та прізвище ті ж самі,
чи означає це, що я та сама людина чи вже не зовсім,
чи ім'я в документах — це все, що залишилося колишнім, а?
Кого можна запитати, чи залишилися свідки в минулому?
Та людина є, але хіба вона не живе тільки в моїй пам'яті,
а особистість з паспортом на її прізвище та ім'я я не знаю,
поняття не маю, де вона живе і якого кольору сни бачить.
Не розумію, навіщо в моїй голові зберігаються ці уривки,
безглузді і нікому не потрібні, лежать собі в кутку,
але одного дня чомусь раптом спливають у пам'яті
і ти чітко бачиш, яка в той день на тобі була куртка,
згадуєш, чим пахло в повітрі, чуєш шум машин,
і чітко відчуваєш ледь помітний погляд і слід
від ніжного крила того самого метелика, що давно відлетів?
ID:
1053548
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 18.12.2025 23:01:04
© дата внесення змiн: 18.12.2025 23:01:04
автор: Рясна Морва
Вкажіть причину вашої скарги
|
Цікаво 
