Звабливе небо, витівкам тішусь,
Хмари мурують величний замок,
Сонце грайливе, всміхнулась свіжість,
Ми вдвох йдемо, зустрічаєм ранок.
Лише миттєвість і блискавиця,
Сплела мережку з вогню й злата,
І громовиця - млада дівиця,
Пронеслась ехом, немов соната.
Хмар дивний замок, розбивсь на дрізки,
Пелена сіра - дощова злива,
На коні наче, тримає віжки,
Десь там далеко, стрімка, смілива.
Міниться небо і ми радієм,
Білі хмаринки - пінисті хвилі,
Веселка грає, серденько мліє,
В золоті лиця, дуже щасливі.
Ненько природо, ми немов в казці,
Сонце ласкаве, взяло в обійми,
Хмари будують нові фортеці,
І у нас дощ піде, грілось серце.
26.09.2020р.
Гарний і казковий у Вас,дорога Ніно ранок! Такі чудові порівняння! Майстерно змальована картина! Із святом Вас, дорогенька!Щастя Вам і натхнення творити і писати!
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую, Валічко!Навзаєм, дорогенька! Успіхів Вам,нових досягнень в творчості!
Мальовничо описали довгожданий дощ