|
Надворі весна. Одного ранку… яскраве сонечко світило мені прямо в кімнату. Його промінці неначе витанцьовували на підлозі і мерехтіли на моєму ліжку.
Лежу, чекаю бабусю, щось не чути… напевно на подвір`ї курям дає їсти. Тато, як завжди в цю пору на роботі, а мама десь пропала, вже кілька днів вдома немає. Бабуся сказала подарунок привезе, а я боявся, може захворіла, бо така велика ходила, повненька, мене на руки не брала. І я не міг її обійняти, все кричала, - Обережно.
Ой що, це?! Чую під'їхала машина, швидко до вікна, бачу бабуся стоїть біля хвіртки. Від здивування, аж рот відкрив, до кого ж вона так усміхається? Тато несе якийсь великий пакунок перев`язаний рожевими стрічками, а у мами великий букет троянд, вона радісно позирає до мого вікна. Хочу швидко до них, але ж у піжамі не побіжу, будуть сваритися, називатимуть малим, а я ж уже майже дорослий, мені ж чотири роки. Поки одягнувся, чую скрипнули вхідні двері, отже всі вже в хаті.
- Ось і я, синку, любий! - сказала мама.
Я з цікавістю дивлюся на маму. О, вона вже не така здорова, побіг до неї, вона присіла на стілець і взяла мене на руки. Цілувала, обіймала, гладила по голові, заглядала в очі. Я радо горнувся, поцілував у щічку, бо ж дуже скучив,
- Мамо! Де ти так довго була? Я так сумував за тобою! Весь час була вдома, а одного ранку встав, чекав, а тебе все нема й нема.
- Тож бачиш, ходила за подарунком, - показала рукою на ліжко.
Той подарунок лежав, трохи ворушився. Я ж хлопчик вихований запитав маму,
- А можна подивитися? Це тільки мені чи всім подарунок?
Дорослі засміялися .
- Синку це подарунок для всіх, а насамперед для тата, бо він дуже хотів його. А тобі і нам з бабусею він теж сподобається, побачиш,- шепотіла мені на вушко.
Вона відправила мене почистити зуби та обов`язково мити руки з милом, тільки тоді можна подивитися цей подарунок.
Я швидко, підплигуючи вискочив з ванни, стою біля ліжка, тато дивиться до мене з усмішкою, розв`язує стрічки. Ого, бачу маля лежить, кліпає оченятами, почало махати ручками, потім скривилося й розплакалося. Я від здивування, почухав свого чубчика, втер рукою носа - це в мене звичка така, здивовано подивився на маму.
Вона взяла маля на руки ,
- Ромчику, це твоя сестричка Даринка. І тепер вона, напевно хоче їсти - мама відвернулася і приклала дівчинку до грудей.
Вона смоктала із заплющеними очима. А мама усміхалася до неї. Я чомусь відразу почав ревнувати, дивився з-під лоба, відкопилив губу, відвернувся до вікна. Роздумував - оце так подарунок, нічого собі! А потім бабуся давала команди, мама і тато не заперечували, в усьому її слухалися, що і як треба робити.
Нарешті Даринка лежала у візочку. В моєму візочку, а я ще думав, навіщо це бабуся дістала його з горища - тепер все зрозуміло. Зрозумів я і те, що в нас стала більша сім`я, не тільки є синочок, а від сьогодні, ще є донечка.
Маленька дрімала, а мама довго стояла поруч, усміхнено дивилася, то на мене, то на неї,
- Ромчику, а ти помітив, що волосся в Даринки чорненьке, як у тебе?
- Помітив, помітив! Ти довго тут будеш? Все любуєшся нею, а я вже їсти хочу, - пробурмотів я.
Раптом з кухні погукала бабуся,
- Гайда всі до столу, час снідати!
Ми відразу пішли до кухні. Бабуся у нас, як командир, не любить, коли, хтось її не слухається, тоді весь день сердита ходить. Тож краще слухатися, щоб не було непорозумінь.
- То це в нас свято ! - вигукнув я, сідаючи за стіл.
На столі смакота, ковбаска, сир, мої любимі голубці і торт. Я найбільше люблю ковбасу і торт. У нас таке рідко буває, бабуся готує їсти завжди все смачне, тому мама говорить, що краще їсти домашнє.
Я дивився на всіх, які вони веселі, усміхнені. Тато відкоркував пляшку вина, наливав у фужери, а воно пінило, шипіло, ледь не вискакувало звідти. Потім пили і вітали один одного з поповненням у сім`ї, а бабусю привітали з онукою. Про мене теж не забули, вітали із сестричкою, бажали здоров’я.
Всі мовчки стали їсти, я дуже швидко з’їв ковбасу з голубцями, ви б тільки знали, як смачно! Ще коли дивився на торт, аж слинка текла, майже не помітив, як з’їв усе, що поклали мені в тарілку. Час від часу бабуся поглядала на мене, усміхалася, підморгнула. Вона загалом добра бабуся, мене любить і казки розповідає й допомагає одягатися, як мене лінь бере. Щоправда, коли буває в мене малий біс вселиться, як вона каже, буваю неслухняним. Тоді вона мене навіть у куток ставить, але ж заслужив - сам знаю.
Після сніданку тато сказав, що підемо на подвір`я, що я йому дуже потрібен, є для мене робота. Мама пішла в кімнату до Даринки, а я подумав, що вона з нею буде робити? Та й відчинив тихенько двері, щоб підгледіти. Насправді вона нічого не робила, лягла в ліжко відпочити – подумав я і вже доганяв тата, а бабуся залишилася хазяйнувати в кухні.
Тато вже за сараєм рубав дрова, я здивовано запитав,
- Що будемо палити пічку? Хіба в хаті холодно? Нащо дрова рубаєш?
- Так, треба пропалити, будемо ввечері купати Даринку. Та і взагалі рубаних дров немає, вже потроху треба на зиму заготовляти.
- Тату, так до зими ж іще далеко. Розповідала бабуся, що має бути літо, обіцяла, що буде навіть спекотно, - продовжив я розмову з татом і носив нарубані дрова, складав під навісом, біля сараю.
Уже заморився, присів на порозі, захоплено дивився на тата, який він у мене сильний. Так багато нарубав дров і не втомився, от би мені бути міцним горішком, як бабуся його називає.
З городу йшла бабуся, несла зелену цибулю та петрушку,
- Пішли Ромчику, досить, заморився, очі, як у тумані, пішли, сонечко моє, відпочинемо.
Я люблю, коли вона мене так називає, задоволено подав руку, відчуваю, що ноги мов не мої, ледве потягну їх, не слухаються мене.
Бабуся зняла з мене одяг,
- Іди вмийся, замурзаний з тими дровами і захопи гребінця, чубчика свого розчеши, бо як у півня.
Я миттю у ванну, а й справді, чомусь розчервонівся. Умився, причесався, забіг до мами в кімнату.
Вона знову годувала мою сестричку. От нічого собі, подумав, така ж до їдла, як я, бо теж люблю поїсти.
Бабуся принесла мені склянку молока й пиріжок, я із задоволенням смакував, запивав молоком. І думав, я швидше впораюся чи ні. Вже немає пиріжка і немає молока, точно - я першим закінчив їсти, був задоволений, що перегнав її. Поставив склянку на столик біля мами, вже не мав сили, то ліг на диван, почув, як хтось накриває мене простирадлом, встати не міг, здолав сон.
Прокинувся від плачу, Даринка вередувала, мами поруч не було. Я заглянув до неї, вся червона , а поруч лежить соска.
Аж тут зайшла мама,
- О Ромчику! Дай їй сосочку, напевно їсти знову хоче, я зараз прийду.
Я приклав їй соску до губ, вона відразу вхопила її, чмокала, трохи дивно та більше не плакала. Мабуть вона смачна, що мовчить, якось треба буде спробувати, вирішив я.
Надворі почув голоси, до хати зайшла Маринка з мамою.
- Ромчику, йдіть поганяйте в м`яча на подвір`ї.
Я дуже зрадів своїй подружці, вона жила поруч і всього на пів року була старша за мене. В неї красиві сині очі, бабуся, каже, як квіти… волошки. А волосся світле, не таке, як у мене, весь час заплетена косичка, в ній синьо-жовта стрічка. Вона каже, що тепер модно так заплітати. Ми з нею завжди дружно граємося, як хлопчик, я завжди повинен захищати дівчаток, тому багато в чому їй поступаюся. Мене так тато навчив.
- Мамо, я покажу Маринці нашу Даринку, можна?
Мама кивнула головою, я задоволено взяв Маринку за руку, підвів до візочка. На жаль Даринка на нас не звернула уваги, натягує соску, час до часу трохи кривиться.
- Мамо вона зараз буде плакати, бо кривиться, - гукнув я.
- Так, синку, зараз буде їсти, а ви йдіть погратися надворі.
Ми з Мариною відразу пішли на кухню, бо бабуся погукала. Їли смачний зелений борщ із сметаною. Потім, задоволені гралися на обійсті.
- Ромчику, а ти не покинеш зі мною дружити, як Даринка підросте ? - запитала Марина.
Я підійшов, шепотів їй на вушко, щоб часом ніхто не почув,
- Ти що, я ж тобі присягався. Хіба забула, будемо дружити все життя. Я слова дотримаю.
Ми довго гралися і вже надвечір проводив Маринку до її хвіртки, вона задоволено махнула рукою, усміхнулася,
- Давай до завтра, друже!
В хаті було тепло, пахла трава і з ванної чути голоси, мама з татом купали Даринку.
Я тихенько притаївся біля тата, дивився на закутану в пелюшки сестричку. Вона лежала у воді, обличчя стало рожеве, стулила уста бантиком, кліпала оченятами. Мені було дивно, мабуть їй подобалося, мовчала, не плакала і навіть не скривилася. Я вперше бачив, як купають маленьких, було цікаво.
- Синку, стань трохи осторонь, щоб не заважав, - попросила мама.
Задоволено посунувся, радий, дивився на маленьку сестричку, яку вже звільнили від пелюшок.
Які ж у неї маленькі пальчики! Так і хочеться помацати, але ж знаю, що не можна.
Мене погукала бабуся, вже стояв перед нею,
- Сідай повечеряй і готуйся спати, нехай самі справляються, побачив, як купають, досить, тепер не заважай.
Я швидко з`їв солодку гречану кашу з молоком, пішов у мамину кімнату. Мені так хотілося на смак спробувати соску, чому так сподобалася Даринці? Мама колись розповідала, що я молоко довго пив з пляшки, через соску та я ж цього не пам`ятаю.
Озирнувся, причинив тихенько двері і в рот взяв соску. Тю, якась гумка, чи, що ? І не солодка, і не гірка, ще й чомусь твердувата. Витягнув і поклав у склянку з водою, бо бачив так мама робила. Що в ній доброго? Навіщо дають сестричці ? Так і не зрозумів.
Уже почув голоси, закутану у великий махровий рушник, тато приніс Даринку.
- Ромчику тепер не заважай, на добраніч, йди, тобі бабуся казку прочитає,- мама поцілувала в щічку, підморгнула й за плечі розвернула до дверей. Я все зрозумів, їм тепер не до мене, пішов до бабусі. Вона вже чекала. Я, як завжди, швидко зробив усі вечірні процедури і вже лежав у ліжку. Бабуся, почала читати казку, а я все думаю про сестричку. Ото бабуся, казала, що мама подарунок зробить. Може й справді сестричка – чудовий подарунок.
Дивився у вікно, до зірок, які мерехтіли, немов передавали мені привіт, чи може вітали мене з сестричкою. І мені перед очима вона, така маленька, неначе гойдається серед них.
Засинаю і думаю, все таки добре, що тепер в мене є сестричка. Може й криклива буде, чи капризуля, але все ж чудово, що буде мені кого вчити, як мене всі повчають.
2017 р
ID:
746018
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 14.08.2017 09:11:34
© дата внесення змiн: 18.07.2025 06:52:47
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
