Йшов батько з сином іздалека. В зеніті сонце. Стоїть спека...
Присіли під кущем спочити. Гудуть тут бджоли, пахнуть квіти.
А в небі синім птах крилатий, довгенькі ніжки, ще й дзьобатий.
Все в'ється, в'ється беззупину, мов підбадьорує дитину.
– Ой гарно ж як!– це батько сину.
А син ніби й забув про втому:
– Він, татку, повернувсь додому!
– Так, мій рідненький, прилетів. Жить на чужині не схотів.
Своя найкраща є земля, то ж повернувся він здаля.
Син натомився, ледве йшов. І де він силоньку знайшов?
Сказав він батькові:
– Ходім... Бо нас чекає рідний дім.
Гарнезно та щемно 
ЦІНУЙМО В НІМ КОЖНУ МИТЬ! 
