Скільки мені лишилося з тих часів –
Рідного й не забутнього – не злічити!
Пахощі хвойні темних густих лісів,
Тепле гніздо лелече, на грабі звите…
Вечір, що пахне м’ятою й чебрецем,
Стежка-хідни́к, що завше веде до хати,
Комин у космос цілиться олівцем…
На видноколі – сині кити́ Карпати
Ув океані неба, у піні хвиль
Мирно вляглись погріти вологі спинки.
Хата моя осіла, мов корабель,
Серед лілових повеней материнки.
Вікна мої розчахнуті в білий світ,
Скупаний у медах, у траві пахучій.
Кличе подвір’я скрипом старих воріт,
Світять шибки́ у душу, мов лід, блискучі.
Рідного дому скромність і простота,
Все тут близьке – бери і затягуй шрами!..
Двері привітно рипнули: «Ех, Ната́…»,
Знову домів* прибило мене вітрами.
Стільки приємних спогадів що не крок:
Місяць повис на дідовому горісі,
Тут по черешні дерлася до зірок,
Скільки мені було тоді – сім чи вісім?
Там, під покровом затінку, між дерев ,
Груша тримала гойдалку за мотузки:
Я підлітаю – й страх мене не бере,
П’ятами б’ю повітря, мов скло, на друзки!
Ген біля хати тато, міцний, як дуб,
Вхопить мене і хвацько уверх підкине!
Я верещу, сміюся, кричу «Впаду!»,
Хоч розумію, паніка без причини…
Руки у тата дужі, для нього я,
Мов невагома гілочка чи стеблина.
Мить – і вже кличуть в мандри густі поля,
Сонцем рудим всміхається літня днина.
Вже наслухаю шерехи у траві –
Коників і джмелів дивовижні соло.
Мов парасольки сонячні, деревій
Кошики цвіту порозправляв довкола.
Світ був тоді безмежним, і простота
Чи не найбільшим дивом була й дарами!
Мов крізь роки відлунює те «Ната́…»
Голосом мами…
*Домів – прислівник, діалектне, вживається у значенні «додому».
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро Вам дякую, люба Валю! Спогади про дитинство - це той світлий і нетлінний сховок, в який час від часу повертаємося, щоб побути наодинці з казкою і знову на якусь мить відчути себе дітьми, забувши про суєту і проблеми дорослого світу... Дякую Вам за підказку, вже виправила!
...Ната, якби я вмів отак писати... ходив би гордим, мо й пихатим Ти - класна Поетеса і взагалі!..
Книжки Ваші читаю... Ви такі всі справжні й цікавезні!..
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Пане Олександре, дякую Вам! Ви такий живчик, стільки цікавих ідей у Вашій голові - захоплююся такою вибуховою енергетикою! Радію, що мала змогу розвіртуалитися і дякую за чудові змістовні книги! Побільше б таких ентузіастів, як Ви!
Всі ми родом звідти,
Де дідусь несе із саду вишні,
Де бабуня пиріжечки ліпить,
Батько молодий бере на руки
І в високе небо підкидає...
Там чекає матінка зі школи,
Там вогонь у плитці червоніє...
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Чудові співзвучні рядочки! Щиро Вам дякую за візит і відгук!