Моя жага-то хронотоп,
Доладний символ на мапі
Твого тіла.
Проте прямую до душі
Через підземні води
Радощів, сум’ять і знаних огріхів,
Які не заживають
Без темниць.
Кричу в свавіллі таємниць,
Вони одверті на межі
Тих днів,
Коли боїшся ночі,
Коли нещастя прагне
Сяйва в небі
Навколо тьмяних знаків
На лініях, на іменах,
Що стали колами криниць.
І вірш-то камінь,
Що летить в колодязь,
А почуття мої-то колообраз
Плескотів і відсікання
Вічності.
Вона болить ще гірш, як мить,
Бо їй болить, коли в тобі
Дзеркальний шум бринить.
