Мрійливий дощ, закоханий француз,
“Падам-падам” з весною елегантно
Закружеляв серед акацій-муз,
Замерехтів гранованим брильянтом.
Свічада вулиць мокрих і слизьких
Сповила мряка газовим вельоном,
Лискучі туфлі й модні чобітки
У па легких красуються синхронно.
По маківках картатих парасоль,
Повзуть дрібні кристалики вологи.
Весна – немов закохана Ассоль,
Дощ навіть небо кинув їй під ноги…
І заквітчавши гронами мімоз
Її русяве сплутане волосся,
Він вальсував – умілий віртуоз!
І крапель монотонне суголосся
Десь деренчало в ринві, аж луна
Дзвеніла в рукавах порожніх вулиць…
Лише двірник (ну, що йому весна?),
Різкий, немов розладнана струна,
До ниточки промокнувши, зіщуливсь.
Рада Вам! 
Вітю, дякую щиро за такий щедрий коментар! 
