Спливли непомітно оди'надцять літ
Весня'ним нестримним струмочком ...
Сьогодні для тебе трояндовий цвіт
Теленькає сумно дзвіночком ...
Цей вересень пам'ятно ввійде у сни
Дитинства твого золотого ...
Вже доля заносить у свій записник
Подальшу життєву дорогу ...
Невміло сховавши за посмішку сум,
Вбираєш у себе ці миті ;
Із них вишиваєш мережку із дум
На світлім душі оксамиті ...
І я все не можу ніяк проковтнуть
Застряглий у горлі клубочок ...
Вплітаю молитви в дорослий твій путь,
Неначе кульбабки в віночок ...
на фото -моя старша донечка, якій і присвячено вірш...
Гарний вірш,гарна доця Щастя вам обом у житті.
Скажіть,а чому жінки у таких випадках завжди плачуть? Радіти начебто треба?
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую за побажання!!!
А сльози ... в даному випадку палітра відтінків багата : і радість що он яка красуня виросла, і сум, що незабаром покине гніздечко, і страх за подальшу долю ...а ще усвідомлення того, що у мене така доросла донька ...