Сьогодні вранці прокинулася від сліпучого сонця, що так несподівано увірвалося у ще напівсонні, не зашторені вікна…
Підійшла, як завжди, до вікна на кухні і глянула навкруги. Змучене від снігопадів довкілля, вкрите товстим пуховим покривалом, заіскрилося, заблищало, звеселилося!
Ще вчора пригнічені від тягаря мокрого снігу дерева, сьогодні підняли свої віти вгору і теж усміхнулися - зраділи сонцю.
Схрестилися між собою на пів засніжені гілки дерев у лісі, і здалеку це виглядає, як біле мереживо або в’язана оренбурзька хустина. А біля підніжжя дерев лежить білосніжна, неймовірно чиста пухова перина. А ще ліс схожий на величезну клумбу білих півоній - це засніжена омела нагадує суцвіття дивовижних квітів…
Свинцево-сірий колір неба змінився на ніжно-голубий з легкими розмитими прожилками перистих хмар, так схожими на біло-сірий дим. На горизонті курить в небо висока і пузата, немов кубинська сигара, труба котельні.
Дахи будинків вже не такі засніжені – вітер поздував намети снігу додолу, а подекуди сніг прибрали спец-розділи верхолазів…
На карнизах, проти сонця, гріються набундючені і непосидючі голуби, які чекають на сніданок – їх щодня щедро годує добросердечна жінка, моя сусідка…
Сонце таке яскраве, що сліпнуть очі і, якщо глянути на нього напівзаплющеними очима, то проміння стає схоже на довгі, загнуті до низу, вії. Я раніше думала, що промінці – це прямі лінії!
Ось таке для мене відкриття сталося сьогодні. Сиджу біля вікна за столом, п‘ю ароматний чай, милуюся зимою і пірнаю в мрії…
Красива пейзажна замальовка - так і уявився той чудовий, омитий сонцем, зимовий краєвид за вікном!Зима дійсно чарує!
ОЛЬГА ШНУРЕНКО відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ТВОЯ, НАТАЛОЧКО, ЯК ЗАВЖДИ, СВІТЛИНА ДО МОГО ТВОРУ ПАСУЄ ДЯКУЮ! Я ЦЬОГО РАЗУ ОПИСАЛА ВРАЖЕННЯ ПРОЗОЮ, БО РИМУВАТИ СЛОВА ПОЛІНУВАЛАСЯ, ЗАНАТО БАГАТО ВРАЖЕНЬ, ВОНИ МОГЛИ ВИЛИТИСЯ У ЦІЛУ ПОЕМУ
ДЯКУЮ! Я ЦЬОГО РАЗУ ОПИСАЛА ВРАЖЕННЯ ПРОЗОЮ, БО РИМУВАТИ СЛОВА ПОЛІНУВАЛАСЯ, ЗАНАТО БАГАТО ВРАЖЕНЬ, ВОНИ МОГЛИ ВИЛИТИСЯ У ЦІЛУ ПОЕМУ 
