Трішечки світла в мої долоні...
Ніжність на скроні...
Крапельку болю...
І у поривах жахливих агоній
Озлоблених клонів
Вічно палкої святої любові,
Я лиш з тобою зостанусь в пітьмі...
Просто мовчати під подих гітари...
Несамовитих співати пісень...
В душах замерзлих вбивати примари
Осточортілих, все ж рідних людей...
І неважливо,що милі між нами,
І несуттєво, що "ми" де жа вю.
Я за тобою б далеко за хмари...
Я ж мов шалена ривками люблю....
Ідея хороша....вірш я б продовжив...бо дежа вю дуже широка тема...я б звязав разом містику реальність...можливо навіть психічні чи розумові відхилення...плинність часу...паралельні світи)
Інга Хухра відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я просто мала слабкість писати дуже довгі вірші, як і ви... а тепер от намагаюсь бути лаконічнішою... а про недосказаність то тут все в тему=)
вчувається нестримність і шаленість 
спасибі,що читаєте
