Того часу не повернеш
До тих митей не прийти,
Коли літати по паркетах
По залах клубів спішив ти.
Тепер немов у клітці пташка
Захрипши, скінчує свій вік,
Стоїть взуття припавши пилом
У шафі з фраком, з року в рік.
Робота буднів робить справу
Сліпить штовхає в трясину.
Й прямуючи на смертне одро,
Без пам'яті, без відчуття вини,
Незрячий та глухий
Ти на найменшу мить
Можливо все ж згадаєш
Чи врешті заболить
Те як "не було часу"
Чи ті "невдалі дні",
Коли втрачав багатство
І душу як спалив...
