Село моє – моя колиска,
Дитячих літ тепло, зоря…
Одне відро,сімейна миска
І шарф димка із димаря.
Стоїш журбою нерухоме,
Немов на кінчику ножа…
Людська біда і перевтома,
І сліз наповнена діжа.
Ти чим живеш? Як виживаєш
Сумне, натомлене село?..
Тепер пусті комори маєш, –
Недолюдок зробив це зло!
Він заразив твоє довкілля,
Позбавив чистої води…
Підняв нам ціни на вугілля,
Вже й не зварити баланди.
Бач, знищив все: сади і ферми,
(Були ж цистерни молока!)
Та крадії, як звірі, зжерли,
А нам – три пальці з кулака…
Тепер – беззахисне й безсиле,
Нових чекаєш перемін…
Невже тобі свята могила
Солодша, ніж гіркий полин?
ІІ
У цій гонитві, довгій, марній,
В минуле серце погляда…
Бо платне все: суди, лікарні,
Народе мій, – твоя біда.
Мужик продасть останню шкапу,
(Сльозу від жалості проллє!)
Барбосу гріш віддасть «на лапу»,
Барбос в ков’ярні гріш проп’є.
На світі є блаженна сила,
Що Бога з неба виклика…
Яєць, бач, курка наносила,
Облущить їх чужа рука.
Щемить душа моя безвинна,
Біду не можу розділить…
Сльоза моя гірка, полинна,
Тому вона щемить й щемить!
У Бога вишепчу – не всує…
Найпотаємніші слова,
Якщо не влада – Бог почує…
Державо, чуєш?.. Я жива!
2009р.
ID:
159650
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 06.12.2009 23:19:02
© дата внесення змiн: 06.12.2009 23:19:02
автор: Ninel8
Вкажіть причину вашої скарги
|
