Долю собі предивну
влітку начаклувала,
Як відшуміла злива
в ніч чарівну Купала.
Як розпускались квіти
папороті багряні,
Нам дарувало літо
пестощі вуст коханих.
Бо полюбила хлопця
в буряну ніч Купала,
Як попливли віночки,
наші роки спливали.
Та відпливла і Трійця,
і чарівний Купала,
Маком цвіла зірниця
в ніч на Петра і Павла.
Відгуркотіли грози
буйні Іллі-пророка...
Часу ріка відносить
юність стрімким потоком.
Літо вершило долю,
плакали квіти й трави,
Тліли свічки-тополі
там, де цвіли заграви.
Як золотилась осінь,
нас розвела розлука.
Взимку морози гострі
душу студили й руки.
Знов розцвіте калина,
в трави земля вбереться,
В серці любов єдина
піснею обізветься.
