Голубко, що ти хочеш навесні,
як заглядаєш у моє віконце?
Тут рима проситься, аякже! - «сонце».
Тікає сніг у промені скіснім,
немов суперник від руки гасконця -
удари шпаги влучні та рясні,
а кінь його гарячий і прудкий
летить надривно у жагучім герці…
Вже квітень із мелодикою терцій!
І розмислом наповнені рядки,
і доки сенс у вірші не затерся,
довірся птасі - душу привідкрий.
Уявою охоплені поля,
що соки владні пити аж по вінця!
Та там, повір, куди! куди не кинься, -
обширна вирва замість мозоля.
Така, голубко, доля українців…
немов думки з подільністю нуля.
