У будинку навпроти
Палають затяжні сварки.
Простором повільно
Ширяться невидимі вогні.
Її різкі жести розсікають
Повітря перед ним.
Його їдкі слова жалять
Саму глибину її душі...
Приспів:
Б'ють! Б'ють іскри
З-під сталевих коліс!
Паралельні потяги -
І кожен набирає хід...
Останній обмін поглядами
У вікні...
Кожна нова станція
Стирає спільні дні...
І ось вони - на вокзалі,
В чергах до різних кас.
Місто, яке об'єднало їх,
Розведе в останній раз...
Не загоїть шрами спогадів
Безжальний час.
Не зітруть болючі дороги,
Що ведуть назад.
Приспів.
Уже диктор попереджає:
Потяг ось-ось рушає.
Кожного із них гіркий
Смуток тихо обвиває.
Пейзажі за вікном -
Холодною швидкістю розмиває.
Кожен кілометр їхнє "Ми" -
Поступово навпіл ламає.
Приспів.
І ось її потяг до
Фінальної станції прибуває...
Останній виток ностальгії
Серце тримає.
В передчутті нового
Виходу терпляче чекає.
На невідоме майбутнє
Тихі сподівання покладає.
Приспів.
Двері потягу розкриваються
На боки...
Сходинками стукають її кроки...
Він стоїть навпроти.
Тримає два квитки.
Вона підводить очі,
Шепоче: "Це ти..."
Його погляд мовчить —
І тільки просить: "Обійми".
