Вже в незнані тіка краї стиглий серпень в промінні чар…
Ти так ніжно любив Її… А мене знов – не помічав…
Замережую дні ясні… Не кажи, що кохання – дим,
Хай в останні серпневі дні буде серденько молодим!..
Хай у осінь іще душа з диким зойком не відліта!..
Як веселе смішне лоша, хай гарцюють іще літа.
Та, невтримний, як буревій, що додолу тополі гне,
Зацікавлений погляд Твій – на сліди Її… Здожене?..
Здожене… Бо, хоч поряд Ти, рветься серце Твоє услід –
Цілувати Її сліди… В моїм серці кувати лід…
Тихо падають пелюстки на глибокі сліди від ран…
Від Твоєї недо-руки, та від слів, що недо-обман…
Недо- серденька сприйняття, недо- святості всіх вінків,
Недо-пісні, скоріш виття, від обіймів недо-палких…
Тихий смуток в очах зачах… Що ж бажають мої світи?
…Щоб так само Мене стрічав, як Її хотів – провести…
10.08.2025
