Грім серед ночі грізно гуркоче, місто накрила пітьма…
Вулиця в рамі, під ліхтарями пусто, нікого нема.
Вітер ганяє брижі в калюжах мокрих заплаканих площ,
Де ти, коханий? Серденько тужить…
І падає, падає, падає, падає дощ…
Хай незборима відстань між нами, та не здолає пітьма…
Танго кохання, наче востаннє, доля танцює сама.
Світло усюди, наче прелюди, у віддзеркаленні площ
Струмені творять магічні етюди…
І падає, падає, падає, падає дощ…
Арка ботсаду, ніби принада, в сяєві дивних перлин…
Дощ припускає, тіло кружляє колом невидимих рим.
В небі сріблиться місяця долька, в серці дзвенять солов’ї,
Бачу, мій любий, твою парасольку!
І падаю, падаю, падаю в руки твої.
28.07.2025
