Мені приснився дід Петро.
Питає:"Як живеш, онуко?"
"Та, так собі. Не на добро
Я народилася. На муки."
"Та що таке?- стривоживсь дід,-
Чого засмучена ти нині?"
"Ех, діду, знав би ти тоді,
Що зараз коїться в країні.
Воюємо ми без надії
Від гір Карпат до Сахаліну.
Пішов на брата брат з Росії,
Руйнує, нищить Україну.
В Росії шовінізм розцвів,
Неначе бур"яни у полі.
А в Ненці...Як дібрати слів,
Коли життя іде в неволі?
Онуки й правнуки твої
За статки олігархів б"ються,
А ті втекли в чужі краї,
З голоти бідної сміються."
Тут втрутився мій другий дід
(Він бився з Гітлера ордою):
"Невже я захищав свій рід,
Щоб внуки гризлись між собою?"
Діди зітхають, вояки,
Хитають головами скрушно:
"Не ті тепер вже козаки,
Не вміють жити з мозком дружно."
Не внуків це, діди, вина.
Їх так виховували свині,
Нова еліта й Сатана,
Війну затіяли в країні.
Змінилися поводирі
У нас і в нинішніх рашистів,
Ввели в оману трударів
Так, ніби знищують фашистів.
Одні кричать, йдучи у рай:
"Героям слава, Україні!"
А інші твердять: " Это край
Росии"...і бомблять руїни.
А третя, хижа сторона,
Та, що зробила ворогами
Слов"ян, втішається вона
З перебігу цієї драми:
"Нехай знекровлюється рід
Слов"ян. Ми зиск великий маєм,
Торгуєм зброєю і світ
Надійно в кулаці тримаєм."
Та забувають хижаки,
Що їхні вчинки дуже грішні.
Їх покарають вожаки
Народів інших і Всевишній.
Як заспокоїти дідів
Хоробрих, мудрих, терпеливих?
Здається, світ людей здурів,
Летить у прірву війн жахливих.
Увесь час думаю:"Невже Бог дав людині розум лише для знищення самих себе і при цьому знаходження якихось виправдань цьому самогубству?" Все це дуже трагічно, бо дурнішої істоти, ніж людина, здається, на Землі немає.
Увесь час думаю:"Невже Бог дав людині розум лише для знищення самих себе і при цьому знаходження якихось виправдань цьому самогубству?" Все це дуже трагічно, бо дурнішої істоти, ніж людина, здається, на Землі немає. 
Ненавиджу її усіма, як говорять поети,"фібрами душі". 
