Та постать, що так славно колоситься,
Той погляд кличе й залишається в думках.
Нізащо горда тая птаха,
Не стане свою честь тривку принижувать.
В полоні слави, самота-закоханість,
Удар подвійний в серце, як ножем.
Але терпіти треба, птаха ж горда та,
Не може опускати свою гідну честь.
Промовчать краще, здатись, ні, нізащо.
Нехай та доля, що її спітка,
Залишиться в годині щастя,
І птаха горда хай собі співа.
