Один чоловік вдівцем став.
Перший рік раду якось собі давав.
Та важка наступила година.
На роботу йшов. Сама залишалась дитина.
Господиню вирішив привести ,
Щоб лад в госпдарстві навести.
-Не женися! Прошу я,тату, тебе!
Мене та жінка зі світу зведе.
Підступний характер вдови знала.
Ще й дочку однолітку приведе.
Душею дитина біду відчувала,
То й батька свого благала.
Та батько доні слухати не став,
Привів мачуху в батьківський дім.
І строго дитині своїй наказав
Не перечити та слухатись її в усім.
Мачуха пасербицю турботою оповила,
До роботи її зовсім не заставляла.
Свою ж сварила і до господарки привчила,
Лінувтись ніколи не давала, їй не потурала.
А пасербниця більше в ліжку лежала,
Застелити його бувало лінувалась.
Потихенько жирком обростала,
Та й на хлопців молодих заглядалась.
Та коли прийшов час заміж виходити,
То чоловікову дочку усі обминали.
А до мачушиної сватів слали.
Що роботяща вона - в селі знали.
Ви цю байку на вус мотайте,
Своїм дітям не потурайте.
Якщо до роботи будете привчати.
То й люди будуть їх шанувати.
