Думки – навіжені гості.
Мені б їх прогнати треба:
Я ж бачу – вони не друзі,
Забіглі в мій дім думки.
От місце б таким на погості –
А мо’, в когось є потреба!
Та в місячнім світлім крузі
Рояться всі тут таки…
Рояться, бо марять світлом,
Спішать у людські оселі.
А може, вони хороші –
Прийняти б їх лиш гарніш?
І стали б над білим світом
Ми з ними такі веселі!
І в цьому життєвім дебоші
Жилося б від інших не гірш…
Отож бо… Нема розради
Ні їм, ні мені в цей вечір:
Зачинені двері серця
В людей багатьох для них.
Бояться, напевне, зради...
Я ж кличу сама їх, до речі,
Бо мозок от-от розірветься
Від вражень буденно-сумних.
Виходить, рятують гості,
Що знов сколихнули душу,
Мене затягли в реальність,
Здається, таки силоміць.
Думки ці – весняні брості:
Я знаю, як жити мушу,
Згадавши свою ментальність –
Життя волелюбних птиць!
Вітражі_сьогодення (2015 р.)
Ілюстрація - відрита мережа інтернет
