Небо стоїть наді мною - далеко і близько.
Ось вона - Вічність, якої ніяк не збагнути.
Ніч з рукавів розсипає по ньому намисто,-
Зорі коштовні в очах мерехнять звідусюди.
Небо тепер наче темна лляна скатертина.
Вишиті срібні на ній візерунки-сузір'я.
Вабить і манить до себе, як лялька дитину.
В чарах отих не одне заховалось повір'я.
Може, не зорі, а душ міріади укупі
Палахкотять і танцюють на небі щоночі?..
Нічка-ворожка чаклує, мішає у ступі
Сни кольорові п'янкі, а комусь і пророчі...
Картина Олега Шупляка
Красиво! Майстерно! 
