На землю мирно падав сніг,
Він опускався тихо.
Повільно я, закутавшись у міх,
Ішов у темний ліс собі на лихо.
Не чув я звірів і людей,
Та йшов собі все далі й далі.
І там... серед самотності й ідей,
Я вигартовував характер, мов зі сталі.
Куди ти йдеш? Навіщо це? Облиш!
Та правда нашого життя наступна :
І грандіозне, і велике не здійсниш,
Допоки все тобі доступне.
