Немає, жаль, Бабіча Гліба,
Є слово від нього – на щастя.
Вірш був колись сіллю до хліба
І кров’ю він був для причастя.
Земля причастилася нею,
Взяла ще й автограф на згадку
І слово, натомість, єлею.
Поставлена честю печатка!
Скрізь видно святих, видно й грішних,
Як лакмус цією добою.
Патронами стали всі вірші –
До бою, до бою, до бою!