Етюд до твору " Звечоріло. За край неба вже сховалось сонце"Ніч скидає вже убрання,
лагодиться спати.
Зоря рання пломеніє,
час іти до хати.
Вже з'явились довгі тіні,
зрання встала мати —
В довгу подорож до війська
сина споряджати,
Як примара, ходить в хаті,
біллю серце крає...
Думки з сином всі — сердешна
з Богом розмовляє:
— Боже милостивий, зглянься
на мою дитину,
Захисти мого синочка,
Не дай йому згинуть...
Відверни від нього кулю
й полум'я пекельне!
Відверни від нього бомбу
й все, що є смертельне...
А як доленьці судилось
синку рану дати —
Хай та ранка легка буде,
щоб в строю зостатись...
А якщо йому на долі —
у війні загинуть...
Ні, не треба, Боже милий!
Не полиш дитину!
Господи, я так благаю,
змовкнуть хай гармати!
Хай синочок мій вернеться
до своєї хати!
Вже і торбу сину склала,
повсідались чинно...
Плаче, молиться до Бога,
розпрощалась з сином...
Зглянься, Боже, на молитву,
хай не плаче мати!
Боже милий, захисти
й збережи солдата!
Бо солдати — вони діти,
Вони — батько й мати!
Їм би всім життю радіти,
А не погибати...
Та розбиті вщент міста,
і палають хати —
Вдерлися до нас з війною
москалі прокляті!
Треба йти і воювати,
долю здобувати,
Підлих ворогів незваних
з краю виганяти!
Далі - по тексту твору http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976741
Микола Кицун
26.03.2023 р.
Зворушливо до сліз
Це неприпустимо,що коїться нині Хіба це правдиво,ненька хова сина... Та в душі надія....Боже захисти! Збережи синочка! За гріхи прости!
Дякую за вірш!
Дякую, Катю.
Війна це біда, горе. І тій тварюці, що випустила війну на волю місця на землі немає. Тільки в пеклі.
Радий, що вірш зачепив Вашу душу. Самому було важко писати ці рядочки.
Щиро дякую за коментар.
Міцного Вам здоров'я та натхнення, щоб радували нас своїми чудовими творами
