А мені б зорепад, як бувало у юності милій
Коли ніч золота, лиш майнувши легенько крилом.
Вже світанок несе,як вітрильник на вранішній хвилі,
Білосніжний туман над долиною й тихим селом.
А мені б ніч таку,де довкола омріяна ніжність
Неповторність її я би несла в душі крізь роки....
Все ж бо так і було, та якби не гнітюча трагічність,
Коли душі й серця розривають зловіщі круки.
А мені б... а мені б.... Ні, не треба чарівної ночі,
Бо навіщо мені той, забутої юності вир.
Бо душа день і ніч про одне лиш бажання шепоче
- Дай, Всевишній, мені такий цінний і бажаний мир.
