Чому слова, як весна, інколи не зігрівають,
А лише спомин про маму й дитинство колискове,
І тихий спів, ніби в теплу пелюшку сповивають,
Втішають серце й в надважкий час, душу надихають.
Ті слова ніжні ніколи не несуть прохолоди,
Хоч вітер коси розвіває й гуляє по полі,
І життя кажуть не завжди залежить від погоди,
Чомусь частіш, спонукають думку - це так по долі.
Хоч вітер стих та жура тисне майже кожного дня,
І несе рану для природи й серцю не байдуже,
А, ще мов стріли, частіше біль приносить вся брехня,
По рос. ТБ, вкотре лине, якби ж бути байдужим.
Та хіба можна, не помічати навколишній світ,
Знов захід неба, зарум`янився, міняться барви,
Останні промені ніжно пестять яблуневий цвіт,
І моя яблуня, дати врожай, не втрача віри.
Чому весна, ніби та зраджена, зранена пташка,
Не спромоглася, стрімко злетіть та розправить крила,
Чом пелюстки, ще не розквітли, злегка пестять,
Імла війни, на жаль, споплюжила, накрила.
Враз, шелест вітру, як матусині слова пророчі,
Сусід дитино, то ворог який все життя заздрить,
Бач, напав знову. Приніс смерть, попухли від сліз очі,
Та в душах віра, що люд вкраїнський себе не зрадить.
Виборить мир, розквітне, матиме щасливу долю.
Чому слова, як весна, інколи не зігрівають,
А лише спомин про маму й дитинство колискове,
І тихий спів, ніби в теплу пелюшку сповивають,
Втішають серце й в надважкий час, душу надихають…
Щоби слова згадать й поділитися з друзями.
18.05.2022р
Та хіба можна, не помічати навколишній світ
Знов захід неба, зарум`янився, міняться барви
Останні промені ніжно пестять яблуневий цвіт
І моя яблуня, дати врожай, не втрача віри
Вражає кожен рядок насичений неповторною красою Життя. Дякую! Сподобалось!
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
