Моя тиша-мовчання
Мене ли́ше остання,
Мені пише: "Зарання,
Ще зарання, чекай!"
Моя по́друга вірна,
Витривка неймовірно,
Не промовить докірно
- Нумо! Часу не гай!
Відчува, що зі мною,
Як не маю спокою,
І, коли головою
Я не думаю вже,
Добре зна, що робити,
Не піти, не лишити,
Каже:"Будемо жити!"
І мене береже.
Я, напевно, невдячний,
Бо такий необачний,
Та не бачили плач мій
Ще із юні років
Та й тихенько радію,
Коли в щасті я жию,
Як зробити зумію
Щось, приємне й без слів
2015
