Пам'яті жертв голодомору...
Плаче свічка на моїм вікні...
Мовчки котить сльози своїм тілом...
І гарячим воском у мені -
Пам'яті жарина розпашіла...
Вогник віддзеркалився у склі...
Моторошно...холодно...і страшно...
Ніби десь там, у нічній імлі
Очі світять смерті сіромашні...
І хрести...хрести...кругом хрести...
Де-не-де ще бродять люди-тіні...
Вже немає сили віднести
Дитятко, заснуле в домовині...
... Щось болить і плаче у мені...
Вогник ріже серце, ніби бритва -
Плаче свічка на моїм вікні,
Встромлена в пшеницю, як в молитву...
Моя мама розповідала, як на полі взимку вигрібали мерзлу картоплю і варили, як їли траву та корінці весною, а влітку виживали за рахунок фруктів та грибів... У сім'ї було восьмеро дітей...
Дідусь робив глиняні горщики і одна із його дочок возила у Західну Україну і вимінювали на їжу... Одного дня в поїзді її вбили... Залишилася маленька дочка сиротою...
Сусід наш, коли в нього все забрали, зійшов з розуму і все життя щоденно стояв біля тину і сварився на всіх людей, аж до самої смерті...
Вічна пам'ять жертвам Голодомору...
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Моя вчителька розповідала, як її мама пекла хліб із тирси, блини робили із бур'янів і акацієвого цвіту і за щастя мали мерзлі чи напівзогнилі овочі...
"Вогник ріже серце, ніби бритва - 
А ще згадався Пастернак)
