Піски, бархани, дюни невсипущі:
То там, то тут – ганяють їх вітри…
Схоронять їх від вітрової гри
Лиш трави вперті, висохлі, колючі.
Та грають людством долі невгавущі
Попри жадань, гармонії попри:
Пісок сипучий юної пори
Лопатить вічність – сила невмируща!
І прийде мить, коли піщана падь
(Розтрушуй час, а чи ретельно гладь!)
Сховає й світлі, й темні дні у морок…
Й не спинять ні нектари, ні меди,
Мистецька гра акторів і акторок
Приречених побути і піти.
Ох, Олексо... Як жаль, що ми всі "приречені побути і піти". І ті актори , що грали щасливі ролі, і ті, чиї ролі були гіркими... Час, мов пісок, просочується крізь пальці...
Олекса Удайко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за розуміння, Богданочко! 
Чудово!Натхненно! 
Дякую!