Ми по обидва боки барикад.
І мені гірко, боляче за тебе.
Моє життя не райський диво-сад,
А тобі що – падає манна з неба?
Чому тремтиш осиковим листком?
Виконуєш негідні забаганки
Цих холуїв, що узяли «райком»
І хмарою закрили нам світанки.
Вірніше, не взяли, а були там –
Райкомівські нікуди не дівались…
Ганьба двадцятилітня наша, срам,
Під владу кожну вправно лицювались.
Тебе женуть і ти ідеш – рабиня,
Охороняти їх адмінресурс…
Ти у своїй родині – берегиня,
Який для неї вималюєш курс?
За все прийдеться звітувати небу
І за свої діяння і слова.
Почує, з часом, що онук від тебе,
Як запитає – де тоді була?
09.02.2014р. Надія Таршин
Це важко. Але час усе вирівняє. Треба бути терплячими до своїх опонентів. Не кожен може розібратися в ситуації. А Ви гарно висвітлили проблему. Вона є.
Надія Таршин відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вона є. 
