Я вперше у житті не хочу мріяти,
Не хочу бачити, як піде перший сніг.
Увіковічений моїми мріями
Він буде танути, а я не так хотів.
Ловлю сніжинки всупереч реальності
І огортаю їх своїм теплом руки.
Нехай розтануть, може за невдячності,
Та краще мить тепла, ніж холод навіки.
Ну а твоє тепло - лише ілюзія,
Примара вирвана з обірваного сну,
І у житті твоїм я був прелюдія,
А хто для мене ти - я досі не збагнув.
І все ж не намагаюсь стерти з пам’яті
Ті почуття, що загорілись на життя.
Заручник я, по власній волі замкнутий,
Забуду все, але не те, чого нема.
Салтан Николай відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
З однієї сторони приємно, що припало до смаку, але з іншою сумно, адже це означає, що частково у тебе щось подібне на душі, але я більш ніж впевнений, що тепло і радість прийде до кожного, адже в цьому світі все має рівновагу
