Моєму верблюду присвячую. Щиро.
Життя пустеля!
По ній поведу
Свій сумний караван
В пошуках
Криниці чистої.
По зорях
Вибираючи шлях...
Буду слухати
Як пісок шумить
В клапсидрі Всесвіту.
Нагадайте мені
Куди повертатись
І навіщо
Старому номаду -
Бедуїну забутих слів
Та оаз медитацій.
Місяцю!
Свідок сліпий
Моїх одкровень
І прозрінь недоречних!
Промені кволі кинь
На сандалі подерті
Нашого часу сухотного.
Погрітися дай
На світлі твоєму хворому
Дай дочекатись
Світанку
В цій дикій пустелі!
Побачити дай
Тіні шакалів
І слід скорпіона
Поки буревій
Все піском не засипав...
(Написано в ніч повного місяця під час зупинки каравану на шляху між оазами Томбукту та Руфан. Світлина з мережі.)
не кожному дано чути пісню в шерхоті піску і довіряти свої роздуми і вагання місяцю
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за відгук! Можливо... Але хто зна, якщо будь-яка людина піде в пустелю чи пущу відлюником може й в кожного (чи майже в кожного) буде прокидатися здатність спілкуватися з місяцем...
Можливо... Але хто зна, якщо будь-яка людина піде в пустелю чи пущу відлюником може й в кожного (чи майже в кожного) буде прокидатися здатність спілкуватися з місяцем...
