Я облишу гордість, запитаю неба,
Де тебе шукати рано, навесні.
Може між хмаринок заблукати треба,
Де збирають сльози дощики рясні?
Може у садочку, де буяють груші
У весільнім платті сніжних квіточок,
Ароматом щастя напувають душі
Й осипають вроду тихо з гілочок.
Віджбурну вагання та й спитаю річки,
Як знайти печальні очі росяні.
Може де тополі височать мов свічки,
Уплела ти в трави коси просяні?
Може заховавшись поміж течією,
В берегах звиваєш шовковистий стан,
Напуваєш плавні вродою своєю
І таїш світанок у сипкий туман?...
Я розправлю крила, в безмірі розтану,
Розіллюся світлом ніби Фенікс-птах.
В молоденькім гаї віднайду кохану,
Залишусь цілунком на її устах.
И снова хорошо. Не ново по сюжету, но свежо по языку, чисто, светло.
И опять маленький вопрос "де буяють груші у весільнім платті..." - укр. язык допускает "у весільних платтях" чтобы не в одном платье все груши гуляли?
Приємно! 
Не ново по сюжету, но свежо по языку, чисто, светло.
Дякую!!!
дуже сподобався вірш 
