Нічна прохолода бадьорила Сашка, поки він ішов знайомими сільськими вуличками додому. Навколо панувала тиша, порушувана лише далеким сюрчанням цвіркунів та тихим шелестом тополь. Зайшовши на подвір’я, хлопець намагався ступати якомога тихше, щоб не розбудити батьків. Хвіртка ледь чутно рипнула, але в хаті всі вже спали.
Він навпомацки знайшов своє ліжко й ліг, навіть не запалюючи лампи. Сон прийшов не одразу — перед очима все крутилася хитра Улянина посмішка з-під вій. Попереду був довгий день очікування, але думка про вечірню зустріч зігрівала краще за будь-яку ковдру.
Наступного дня Сашко до вечора переробив усі хатні справи. Робота аж кипіла в його руках: він і води з криниці наносив повні відра, і дров до літньої кухні наготував із запасом, і навіть підправив старий тин біля воріт, хоча збирався зробити це аж у суботу. Ще вдень мати, помітивши такий запал сина, з усмішкою допомогла йому вибрати й обережно зрізати найкращі квіти для дівчини. Червоні троянди росли в них прямо під вікнами — мати роками плекала цей квітник і дуже пишалася ним. Зрізаний букет сховали в сінях, щоб не зів'яв.
Щойно сонце почало схилятися до верхівок дальніх дерев, хлопець кинувся до хліва й загнав кіз, які незадоволено мекали, бо їх зачинили раніше, ніж зазвичай. Заскочивши до хати, Сашко взявся наводити лад. Він ретельно, аж до рипіння, вмився холодною водою з кухля, а потім став перед невеликим дзеркалом у сінях і акуратно причесався, намагаючись приборкати неслухняний вихор на маківці. Одягнув випрасувану чисту сорочку й нові штани, які беріг для особливих випадків. Наостанок перевірив заздалегідь підготовлений букет, що чекав свого часу у відрі з водою під столом, і став виглядати у вікно Уляну.
За покликом серця! 
