Зосередження людства у сенсі свого існування призвело до пошуків відповіді на запитання у безодні поза оком;
зокрема у створенні іншого альтернативного життя, але якщо створений інтелект також задається тим самим питанням?
Фіктивний бог ставився цим питанням про своє творіння.
Не знаходячи відповіді, програма виходить з ладу, люди руйнують буття та власне розуміння себе - чому механізм не навчиться за подобою та ликом?
Зрозумілий лише твоїм поспіхом турботливий стан, не очолював ніколи багаття та влади, вважав закон за закон.
Чому ще існує шана коли не віддано до неї поваги впродовж століття.
Поклавши на себе руки чому не вгамуєш розуму смуток, тремтіти тільки від жалю навчили.
Тремтиш від люті з жалем плутаючи.
Відносне та докорливе сумління буденності, визирає з за плеча приборкуючи невпевненість свого майбутнього.
Докори вітають знову і знову, вже від себе, щоб усе як було колись, щоб усе як доторкала мене туга.
Щоб сполохати радість яка шукає своє гніздо, щоб відтворювати свою жадібність до щастя кожен день.
Вкарбований до чола та з нього знятий хрест,
летіти не вмирати тільки б щось знайшло мою біль, її розгорнути, побачити світ прозоро.
Рухатись впевнено та нахабно, чіплятися собою до світу.
Залишити хоч щось своє, залишитись потворою.
