Він був мандрівником далеких горизонтів,
Ловив світанки в сотнях різних міст.
Йому корилися дороги і висоти,
І кликали за обрій вітер і блакить.
Упізнав на слух дощі чужих вокзалів,
Шум океанів і мовчання гір.
Та серед тисяч зустрічей і далей
Шукав один для свого серця орієнтир.
Збирав світанки він в різних широтах,
Носив у кишенях пил чужих доріг.
Та одного дня серед тисячі ноток
Почув голос серця – і зупинив свій біг.
Бо можна об'їхати пів світу й далі,
Торкнутись рукою далеких морів.
Та найбільша подорож – це коли раптом
Знаходиш ту єдину серед мільйонів світів.
І вже не манять вокзали і трапи,
Не кличуть за обрій вітри та світання.
Бо справжній мандрівник повертається завжди
Туди, де на нього чекає кохання.
